

Шановне зібрання!
Сьогодні наші помисли спрямовані у день в історії людства, що безпосередньо пов’язаний з високою ідеєю служіння справедливості, забезпечення права кожної людини на вільний вибір віросповідання й неприпустимості насильства над нею, зумовленого етнічним походженням чи релігійним віруванням.
Саме 27 січня, день звільнення у 1945 році полонених із нацистського концтабору «Освенцім», прийнятий рішенням Генеральної Асамблеї ООН як Міжнародний день пам’яті жертв Холокосту.
Лише суспільство, що засуджує будь-які прояви релігійної ворожнечі, переслідування, насилля над людиною чи спільнотою, сповідує гуманістичні принципи співіснування і визнає помилки минулого, може претендувати на звання суспільства морального.
Низка факторів – від створення й поширення антигуманного руху націонал-соціалістів до мовчазної згоди багатьох країн на його звірства уможливили геноцид єврейського народу, що став одним із найжорстокіших злочинів перед людством: тисячі безвинних жертв – від ненароджених дітей до сивочолих старців опинилися у безодні пекла без шансу на спасіння…
Холокост – не просто акт масового знищення єврейського народу. Це – наслідок панування тоталітарного режиму, тотальне поширення вікової расової ненависті й антисемітських настроїв.
Будь-яка нація – частина Всесвіту, а тому трагедія, яку вона переживає, матиме свої відголоски в історії наступних поколінь, в історії інших націй.
Це спонукає людство до осмислення історичної правди без перекручування й ігнорування фактів, сповнення сучасної історії досвідом минулого, яким би він не був, щоби прийдешні покоління могли винести з нього уроки й уникнути своїх помилок….
Висловлюю сподівання, що врешті настане час, коли усіма народами буде визнана неприпустимість образ нації чи особистості за національною ознакою, а почуття патріотизму ґрунтуватиметься не лише на любові до власної країни, а й на повазі до інших народів, їх національних та релігійних святинь.
Голова
Національної експертної
комісії України з питань
захисту суспільної моралі В.В. Костицький